День пам’яті святителя чудотворця Миколая православною церквою відзначається двічі на рік: 22 травня – теплий, весняний; 19 грудня – зимовий. Святий народився в Малій Азії у сім’ї багатих християн, після смерті яких віддав власну спадщину бідним людям і повністю присвятивши себе служінню Богу. Своїми молитвами він творив чудеса: зцілював хворих, вгамовував бурю на морі, робив безліч добрих справ. Ставши архієпископом, не  розкошував, а, навпаки, носив простий одяг, їв один раз на день, пив лише воду, допомагав усім, хто звертався до нього, заступався за скривджених, знедолених, піклувався про дітей. За це після смерті церква визнала його святим.

     Про Миколая-чудотворця складено багато легенд, переказів, апокрифів, в основі яких його чесноти, дива, які він творив, радість, яку він дарував, коли на неї навіть не чекали.

     Найперше, Миколай – заступник бідних, сиріт, нещасних. Він також – покровитель землеробства і тваринництва, земних вод і морів, на яких рятував людей. Недарма усі рибалки та мореплавці брали з собою його ікону і молилися про спасіння на водах. Традиційно це свято в селах відзначали весело, з піснями, музиками, забавами. Варили багато пива, запрошували гостей – далеких і близьких; хлопці і дівчата їздили великими гуртами, прокладаючи санну дорогу. Ще була приповідка, що до цього дня варто розрахуватися з боргами, бо «коли не оддаси до Миколая, то вже не оддаси ніколи».