top of page

 

Лук'янівка — історична місцевість Києва між вулицями Дегтярівською і Багговутівською (до вулиці Кмитів Яр) і Бабиним Яром. Лук'янівська площа є центральною площею місцевості. На ній розташований Лук'янівський ринок. 

 

  • 1820 — селище Лук'янівка

  • 1824 — згаданий хутір київського золотаря С. Стрельбицького у передмісті Лук'янівки

  • 1913 — Перша Всеросійська спортивна олімпіада на Спортивному полі (Спортивне поле — футбольний, легкоатлетичний та мотокросовий стадіон, який існував у Києві (в районі нинішньоїЛук'янівки поблизу кінотеатра «Київська Русь») у 1910-тих роках. Вважається першим стаціонарним стадіоном у Російській імперії.    Споруджений коштом ентузіастів для численних спортивних товариств міста та урочисто відкритий 12 серпня 1912 року. Стадіон приймав змагання Першої Всеросійської спортивної олімпіади 1913 року. Споруда згоріла під час Першої світової війни.​)

 

 

Історія Лук'янівки

   Вулиця Мельникова — вулиця в Шевченківському районі міста Києва. Пролягає від вулиці Артема і Лук'янівської площі до вулиці Олени Теліги. До вулиці Мельникова прилучаються вулиці Герцена, Якіра, Пугачова, Дорогожицька, Сім'ї Хохлових і Оранжерейна.

 

Вулиця виникла у 1-й половині XIX століття на давньому Житомирському шляху, разом з теперішньою вулицею Артема складала частину Житомирської вулиці. Первісно вулиця впиралася у відгалуження Бабиного Яру. У 1950-ті роки подовжена до сучасної вулиці Олени Теліги.

Від 1869 року вулиця мала назву Дорогожицька (або Велика Дорогожицька, у кінці XIX — на початку XX ст.), від літописної місцини Дорогожичі. З 1922 року — вулиця Мельника, на честь Ювеналія Дмитровича Мельникова — одного з перших у Києві пропагандистів соціал-демократичних поглядів, який утримував на цій вулиці школу-майстерню, що була фактично марксистським гуртком. У 1928 році назва вулиці була уточнена — вулиця Ювеналія Мельникова, з 1944 року — знову Дорогожицька. Сучасна назва — з 1957 року.

 

Забудова вулиці почалася у другій половині XIX століття. Серед невеликих житлових будинків виділялися значні громадські споруди: Шоста гімназія, Тираспольські казарми, притулок для дітей військових тощо. Нинішня забудова склалася переважно за радянського часу.

Фрагмент карти Києва 1850 року

Фрагмент карти Києва 1894 року

    Лук’янівка як район виникла після 1845 року, коли жителі Подола, які постраждали від чергового сильного розливу Дніпра, отримали ділянки для забудови на більш пиднесений місцевості в районі західного схилу гори Юрковиця.

Ці землі ще у 17 сторіччі належали багатому реміснику Лук’яну Олександровичу, цехмайстру шевського цеху – від його імені і пішла назва місцевості. В ті часи на Липках та Печерську селились багачі, на Подолі – біднота та дрібні торгівці, на Трухановому острові працівники доків і порту, а Лук’янівку і її частину Татарку уподобала інтелігенція. Татарка отрималасвою назву завдяки нижегородським татарам, які бігли сюди в 19 ст зі свого голодного краю.

  Першою казеною установою, яку було зведено на Лук’янівці, став Лук’янівський тюремний замок. Проектував його архітектор Михайло Іконніков, відкрилась вона в 1863 році. В лук’янівській тюрмі народився відомий фізіолог Олександр Богомолеь – його мати, революціонерку Софію Богомолець, було заарештовано вагітною і народила дитину вана в ув’язненні.

  Район в 19 ст. було забудовано одно-двоповерховими особняками, тут було багато зелені та церков. Нагірну частину Лук’янівкі займали дачі. Кордони Лук’янівки починались тоді від Подольського спуску і тягнулись до Обсерваторного переулку (нині вулиця Обсерваорна), де було розміщено першу Обсерваторію Київського Університету св. Володимира.

Будинок по вулиці Мельникова, 28 — особняк, що належав провізору Вікентію Владиславовичу-Едуардовичу Керекешу. Зараз його знесено.

Будиночок по вулиці Мельникова, 30 – це та спадщіна, яка залишилась від старої Лук’янівки. Його побудовано в 1899 році із місцевої світло-жовтої цегли, середньої якості за відгуками фахівців. Виготовляли цю цеглу на заводі Іони Зайцева, який був розташований на окраїні Лук’янівки. Належав підполковнику у відставці Філіппу Степановичу Баккалінському (1835–1908), учаснику російсько-турецької війни на Балканах 1877–1878 років. 

Будинок по вулиці Пугачова, 6 належав лікарю, завідувачеві Київського туберкульозного інституту Г. Сидоренко. Тут бували сестри Лесі Українки — І. Косач-Борисова та та О. Косач-Кривинюк. Будинок зведений у цегляному стилі наприкінці XIX століття.

bottom of page