Які ж витоки цього прадавнього свята українців, що означають його магічні дії й образна символіка?

Найперше, Калита як символ Сонця, втілює згасання енергії й тепла і завершує осінній хліборобський цикл. Після цього дня не можна турбувати землю, глину, воду: природа відпочиває і спить до весни. Цей процес, що супроводжується зміною однієї пори року іншою, колись відзначали велично й урочисто – піснями-молитвами, ритуальними танцями, спеціальною обрядовою їжею.

     Крім того, Калита, як культове свято, уособлює боротьбу двох стихій – світла й темряви, тепла і холоду, багатства й злиднів, добра і зла. Тому злі сили, за давніми віруваннями, у всі часи слід було відганяти, а добрі – вшановувати, щоб вони подарували людині здоров’я, гарний врожай і щасливе подружнє життя.

      Дванадцять полін клали в піч навхрест, а перед тим, як садовити в піч калиту, дорогу до неї окроплювали водою. Після цього дівчата в одній мисці мили руки і одним рушником витирали – в знак причетності до спільної справи. Ритуальний хліб в давнину випікали на честь сонячного божества Хорса.

     Отож коржа треба відтворити так, щоб він був схожий на Сонце – гарний, прикрашений квіточками, зірочками, голубками; по краях, ніби промінчики, – хвильками т.зв. меандра – символа безперервності  руху, безкінечності життя. І, звичайно, – смачний, з медом,  маком, родзинками. Усі в захопленні і співають: «Ой, Калито, Калита, із чого ж ти вилита? Ой я з жита сповита, ой я сонцем налита для красного квіту, по білому світу».

     Основний мотив «андріївських вечорниць» – це «кусання калити» Охороняли Калиту пан Калитинський, який тримав у руках квач або віхоть з сажею. Другий – пан Коцюбинський, скакав на дрючку чи коцюбі верхи, щоб вкусити коржа. Присутні намагалися його розсмішити, щоб йому не вдалося доскочити, – тоді його вимазували сажею, потім до гри долучався другий, третій учасник, як дівчина, так і хлопець. Той , хто вкусив калиту і не засміявся, ставав Калитинським, а вартовий – Коцюбинським.